БАТЬКАМ УПЕРТИХ ДІТЕЙ
ПСИХОЛОГІЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Упертість (настирливість) –
особливість поведінки, в стійких формах – риса характеру, дефект
емоційно-вольової сфери особистості. Виражається у прагненні неодмінно чинити
по-своєму, всупереч розумним аргументам, проханням, порадам або вказівкам інших
людей. Якщо дитина дуже часто розпочинає сутички або надто самовіддано відстоює
своє, така риса стає проблемною у спілкуванні.
Можливі причини, які викликають впертість:
1. Почуття образи, злості, гніву, помсти.
2. Надмірна емоційність.
3. Надмірна ригідність (негнучкість, непластичність,
зацикленість, заціпенілість нервової системи – ознака темпераменту, вроджених
особливостей психіки). Людині складно перебудувати сприйняття, уявлення,
поведінку, важко пристосовуватися до нових мінливих життєвих обставин.
4. Дріб’язкова надмірна опіка дорослих.
5. Зневажливе ставлення батьків до прагнення дитини бути
самостійною – тоді впертість стає формою протесту.
Підлітковий та юнацький вік дітей – це час
докорінних змін у свідомості та поведінці батьків. У стосунках зростає
конфліктність – це сигнал того, що зрушення в психіці підлітка вже відбулися, а
позиція батьків щодо сімейного виховання залишилася тією самою. Виховні впливи,
які були ефективними в дитинстві, уже втратили свою силу. Батькам негайно треба
змінювати свою позицію! Інакше ви гальмуєте розвиток дітей.
Зміна позиції батьків передбачає:
1. Визнання ними «почуття дорослості» (новоутворення в
психіці підлітка) та зміцнення його щоденними «підкріпленнями»: «Який ти в нас
уже дорослий!», «Нарешті ми можемо поговорити на рівних!», «Ти доросла тому
вирішувати тобі!», «Тату, яка у нас уже доросла донька!».
2. Подумайте за що нині відповідає підліток, куди ви більше
не будете втручатися (що вдягати, взувати, коли і як прибирати власну кімнату,
як зачісувати волосся, тощо).
3. Не нав’язуйте готових рішень у різних життєвих ситуаціях,
спонукайте до власних рішень: «А як думаєш ти?», «Мені цікава твоя думка». Якщо
ж Ви і далі намагаєтеся впливати на свою дитину з авторитарної (сурової,
вимогливої) позиції, вимагаючи тільки слухняності, покірності, - отже , Ви
вчите власну дитину тільки підкорятися , а не мати власної думки і відстоювати
її. Наслідки такого виховання : брак впевненості в собі, низька самооцінка,
несамостійність, безвідповідальність, залежна поведінка, страх перед
труднощами.
4. Намагайтеся якомога менше читати моралі, установлювати
заборони, давати вказівки, карати, тиснути. Виявляйте спокій, терпіння,
старайтеся зберегти довірчі стосунки з дитиною підліткового віку.
Щоразу коли виникають суперечності, не
висловлюйте своєї позиції, доки не покажете дитині, що розділяєте її думку: «Ти
хочеш вдягнути нові джинси, тому що тобі їх учора подарували?». Але спробуйте в
цю фразу вкласти повагу і зацікавленість, а не іронію чи осуд. І тільки тоді,
коли підліток відчує, що Ви його зрозуміли і не засуджуєте, переходьте до
викладу своєї позиції: «Я згодна, що обнову хочеться вдягнути одразу, але на
вулиці зимно. Я хвилююся за твоє здоров’я. що нам робити?». Хоч би що не
відповів підліток – не суперечте йому, доки не сформулюєте його думку і не
отримаєте підтвердження, що Ви його правильно зрозуміли. Можливо , вам вдасться
знайти компроміс, а, можливо, й ні. Але своїм ставленням до розбіжностей у
поглядах Ви зможете навчити дитину прислухатися до чужої думки, не втрачаючи
водночас своєї: «Я поважаю твій вибір, хоча і не поділяю його». Це допоможе
дитині не сприймати інакшу точку зору як загрозу своєму виживанню.
Уважно придивляйтеся до дитини, аналізуйте,
що саме викликає в неї активний опір, змушує надто наполегливо відстоювати свою
позицію. Учіть своїх дітей розпоряджатися свободою, дайте їм право на власні
помилки, можливість проживати своє життя, рости відповідальними, самостійними,
самодостатніми – тоді у Вас буде менше підстав докоряти їм у невиправданій
впертості та грубощах.
Комментарии
Отправить комментарий